ewica

[varpho :Ɔ(X)И4M:]

ewica - czyli kolejna moja cyrylica dla polskiego.
podstawowe udziwnienie polega na nadmiernym wyzyskaniu różnych wersji litery <е>, stąd nazwa.

do samogłosek zmiękczających spółgłoskę, po których stoją, a w nagłosie wymawianych z /j/, należą wszystkie samogłoski palatalne:
<е> /'ɛ/, /jɛ/
<и> /'i/, /i-/
<я> /'ę/, /ję/

[nosówki zapisuję zgodnie z ich współczesną ortografią]

ich wersje niezmiękczające zapisuje się z pomocą dierezy:
<ё> /ɛ/
<ӥ> /i/, /ɨ/
<я:> /ę/

[da się jakoś wprowadzić diarezę nad я bez uciekania się do latexów?]

zmiękczenie zasadniczo zapisuje się za pomocą samogłosek, a nie spółgłosek czy znaków powstałych z jerów, najczęściej do oznaczania zmiękczenia służy <е>:
<ea> /'a/, /ja/
<ео> /'o/, /jo/
<еѫ> /'ą/, /ją/

z jednym wyjątkiem, wynikającym z wąskości obu głosek:
<иу> /'u/, /ju/

wszystkie te dwuznaki mogą być również zapisywane specjalnymi ligaturami, wyglądającymi mniej więcej tak:



jak można się już było domyślić, na oznaczenie polskich [niby]nosówek zachowałem oba jusy, przy czym z małego zrobiłem я, tak jak Rosjanie.

/j/ zapisuje się za pomocą odwróconego łuczka nad poprzedzającą ją samogłoską:
хў
забй
ӗмощ

również między dwiema samogłoskami:
покŏово

zapis spółgłosek jest dosyć fonetyczny - <х> zapisuje zarówno <ch>, jak i <h>, <ж> to <ż> lub <rz>, <ш> to <sz> lub <rz> itd.
<ć> zapisuje się za pomocą zmiękczonego <т>, a <dź> - <д>.

w przypadku zbitek spółgłoskowych wszystkie spółgłoski są zapisywane jakby były wymawiane tak samo pod względem zmiękczenia:
спешя-ся

zasada ta nie obowiązuje w przypadku ukazanych w zapisie różnic w dźwięczności między dwiema spółgłoskami:
зпердалеӑ

ogólnie upodobnień się nie zapisuje.

<щ> w zależności od kontekstu, oznacza albo <szcz>, albo <ść>:
щя:ще

dla uproszczenia, po <ж>, <ш> i <ч> zawsze pisze się <е> [zamiast <ё>]:
може [a nie *можё]
шероки [a nie *шёроки]
чещ [a nie *чёщ]

<и> [zamiast <ӥ>]
жито [a nie *жӥто]
Шимон [a nie *Шӥмон]
читӑ [a nie *чӥтӑ]

i <я> [zamiast <я:>]
укожя-ся [a nie *укожя:-ся]
пашя [a nie *пашя:]
чящ [a nie *чя:щ]

uwaga - w wygłosie oraz przed spółgłoskami domyślne jest [jeśli to możliwe] miękkie odczytanie danej spółgłoski!
dla zaznaczenia twardej wymowy używa się niemego znaku э:
митэ mit
мӥтэ myt
мӥт myć
Полска Polska
урвиполэтеа urwipołcia



przykładowy tekst:

А може бӥсмӥ так, нӑмилши,
впадэли на ден до Томашова?
Може там ещё смешхём злотӥм
та сама тиша трва вжеснеова...

В тӥм беалӥм дому, в тӥм покŏу
где цудзё мёбле поставеоно,
мусимӥ скончӥт нашѫ давнѫ
розмовя: смутэне не скончонѫ.

Вяц може бӥсмӥ так, нӑмилши,
впадэли на ден до Томашова?
Може там ещё смешхём злотӥм
та сама тиша трва вжеснеова...

Ещё ми тӥлко зэ очу еаснӥх
сплӥва до варг кропёлка слона,
а тӥ ми ниц не одповеадаш
и еш зелонё виногрона.

Тён беалӥ дом, тён покў мартвӥ
до дис ся-диви, не розуме...
Вставили лиуде цудзё мёбле
и вӥходили стѫдэ в задуме.

А пшетеж вшӥстко там зостало!
Навётэ та тиша трва вжеснеова...
Вяц може бӥсмӥ так, нӑмилши,
впадэли на ден до Томашова?

Ещё ти втеѫж спŏженем спевам:
Ду холдё Кунстэ... - и сёрцё пя:ка!
И мушя ехат... вяц мне жегнаш,
леч не држӥ в длони мэӗ тва ря:ка.

И выехалам, зоставилам,
еак сён урвала-ся розмова.
Блогославилам, пшеклиналам:
Ду холдё Кунстэ! Вяц так? Бёз слова?

А може бӥсмӥ так, нӑмилши,
впадэли на ден до Томашова?
Може там ещё смешхём злотӥм
та сама тиша трва вжеснеова...

Ещё ми тӥлко зэ очу еаснӥх
сплӥва до варг кропёлка слона,
а тӥ ми ниц не одповеадаш
и еш зелонё виногрона.

Слова: Иулеанэ Тувим
Музӥка: Зӥгмунтэ Конечнӥ